Заказники Києва – КП "Плесо"

Category: Заказники Києва

🌊 Історія озера Алмазне: від стариці до найбільшого озера Києва

Алмазне озеро — найбільше озеро в межах столиці. Його площа сягає близько 168 гектарів, а розташоване воно у північно-східній частині Київ — між вулицями Пухівською та Крайньою, поруч із Лісовим кладовищем.

Свою назву водойма отримала від заводу «Алмаз», що свого часу працював на її північному березі (нині тут розташований Банкнотно-монетний двір Національного банку України). Проте сучасний вигляд озера — це результат десятиліть природних і антропогенних змін.

За даними дослідника В. І. Вишневського («Водойми Києва», 2021), у 1930-х роках на місці сучасного озера була річкова стариця, сполучена струмком із болотом Колпито та водотоком у напрямку Дніпра. Після Другої світової війни тут розпочався видобуток торфу, що тривав до 1970-х років. Саме тому старожили й досі називають цю місцевість «Торфи».

У 1980-х роках територію почали використовувати для видобутку піску з метою підвищення рельєфу навколишніх ділянок. Саме тоді водойма набула сучасних масштабів. У нинішніх обрисах Алмазне відоме з 1990-х років.

Сьогодні максимальна довжина відкритої водної поверхні становить 3,4 км, ширина — до 715 метрів, периметр — понад 9 км, а глибина в південній частині сягає майже 20 метрів. Озеро є проточним: із південно-західної частини вода через трубопровід під вулицею Крайньою прямує до Нижнього Вигурівського озера.

У 2022 році Алмазне озеро отримало офіційний природоохоронний статус — рішенням № 5484/5525 від 27.10.2022 Київської міської ради йому надано статус ландшафтного заказника місцевого значення. Відтоді це не просто велика міська водойма, а об’єкт природно-заповідного фонду, що має особливу екологічну цінність.

Територія заказника — це цілісна екосистема зі своїми природними особливостями. Північний берег озера є пологішим, тоді як південний має більш уривистий характер. Відрізняється і рослинний покрив: південна частина є фрагментом природного соснового лісу, який частково зазнав гідрологічної ерозії та антропогенної трансформації. В той час як на північно-східному березі спостерігається концентрація адвентивних видів таких як клен гостролистий та робінія псевдоакація, які зростають переважно на ділянках, де до створення заказника існували стихійні звалища будівельних відходів. Цей факт нагадує: природа здатна відновлюватися, але потребує відповідального ставлення.

Окрема цінність Алмазного — його біорізноманіття. За свідченнями дослідників (Причепа, Коваленко, 2021), тут трапляються рідкісні та зникаючі види, занесені до Червоної книги України. Серед них — пірникоза червоношия, пірникоза чорношия, гоголь, орлан-білохвіст, скопа, крех середній, крячок річковий, гірчак європейський та щипавка звичайна.

Присутність таких видів свідчить про високу природну цінність території та її важливу роль у збереженні біорізноманіття в межах великого міста. Саме тут мешканці столиці можуть не лише відпочити, а й побачити види, що перебувають під загрозою зникнення.

Разом із наданням природоохоронного статусу на території заказника запроваджено режим охорони: заборонено вилов риби, знищення рослинності, пошкодження прибережних екосистем та інші дії, що можуть зашкодити природним комплексам. Це не формальні норми, а необхідна умова збереження унікальної природної території для нинішніх і майбутніх поколінь.

03.03.2026

Об’єкти природно-заповідного фонду в межах міст як складова екологічної безпеки та сталого розвитку урбанізованих територій.

У суспільстві й досі побутує думка, що об’єкти природно-заповідного фонду в межах міста — це радше виняток, ніж необхідність. Високе антропогенне навантаження, щільна забудова, інтенсивний транспортний рух, постійний рекреаційний тиск — усе це створює враження, що зберегти «живу природу» в урбанізованому просторі майже неможливо. Частково це правда: природні ландшафти в містах зазнають постійної трансформації, а підтримання їх у наближеному до природного стані вимагає значних зусиль.

Проте саме в цій складності й криється головна цінність міських об’єктів природно-заповідного фонду.

Однією з базових функцій об’єктів природно-заповідного фонду в межах міста є збереження біорізноманіття в умовах постійного антропогенного тиску. Саме ці території забезпечують існування природних екосистем, де рослинні та тваринні угруповання розвиваються відповідно до природних процесів, без спрощення та штучного регулювання, характерного для елементів міського благоустрою.

Об’єкти ПЗФ у міському середовищі є також унікальними просторами безпосереднього контакту людини з дикою природою. Тут мешканці міста, зокрема діти, мають можливість спостерігати рідкісні, зникаючі та регіонально цінні види рослин і тварин у їх природному середовищі існування, а не у штучно створених умовах. Такий досвід формує екологічну свідомість, розуміння цінності природних процесів і відповідальне ставлення до довкілля з раннього віку.

Збереження біорізноманіття в межах об’єктів ПЗФ формує низку додаткових екосистемних функцій, зокрема участь у регуляції мікроклімату, процесах газообміну та покращенні якості повітря. І у цьому контексті об’єкти ПЗФ є складовою цілісної системи екологічної стабільності, що забезпечує довгострокову стійкість урбанізованого середовища.

Не менш важлива функція міських об’єктів ПЗФ — наукова та моніторингова. Саме ці території дають можливість спостерігати, як змінюється природа під впливом урбанізації.

Ґрунт, вода й повітря в містах зазнають постійних, часто незворотних змін. Ці зміни не завжди є очевидними для людини, але вони миттєво відображаються на рослинності. Рослини стають своєрідними індикаторами стану довкілля: одні види витримують підвищене забруднення, ущільнення ґрунтів, дефіцит вологи, інші зникають або різко скорочують чисельність; змінюється морфологія рослин, строки цвітіння, життєві стратегії та видовий склад угруповань.

Саме в межах міських об’єктів природно-заповідного фонду можна простежити, які види здатні адаптуватися до тиску цивілізації, а які потребують особливої охорони. Ці спостереження мають величезне значення для прогнозування змін екосистем, планування озеленення міст і формування екологічної політики.

Особливе місце серед об’єктів природно-заповідного фонду міста Києва займають водні екосистеми — озера, затоки та прибережні смуги малих річок. Саме ці території є найбільш вразливими до антропогенного впливу й водночас найбільш показовими з точки зору екологічних змін.

Водні об’єкти ПЗФ істотно впливають на формування мікроклімату прилеглих районів. Вони знижують літні температурні піки, підвищують вологість повітря та пом’якшують теплові хвилі, що стають дедалі частішими в умовах зміни клімату. З іншої сторони водні об’єкти природно-заповідного фонду є своєрідними індикаторами стану міського довкілля. Зміна видового складу прибережної та водної рослинності дозволяє фіксувати рівень забруднення, порушення гідрологічного режиму та інтенсивність рекреаційного тиску.

У межах мегаполісу водні об’єкти ПЗФ залишаються осередками біорізноманіття. Вони забезпечують умови для існування рідкісних і вразливих видів рослин, слугують місцями гніздування птахів, нересту риб і сезонної міграції тварин.

Таким чином, об’єкти пзф в межах міст не є другорядними або допоміжними елементами міського простору. Вони становлять стратегічну інвестицію в екологічну безпеку, здоров’я населення та довгострокову стійкість урбанізованих територій. Їх збереження та належне управління є необхідною умовою реалізації принципів збалансованого розвитку та відповідального ставлення до природної спадщини.

04.02.2026

Природа нашого міста потребує маркерів безпеки.

Озеро Тягле — це не просто водойма, а ландшафтний заказник. На жаль, цей водний обʼєкт зіткнувся з актом мародерства — викраденням природоохоронних знаків, встановлених для його охорони.

📢 Перегляньте відеоролик та поділіться ним з друзями. Кожен свідомий мешканець — це додатковий захист для нашого спільного природного багатства.
Не залишайтеся осторонь! Будь-яке порушення режиму заказника має бути зафіксоване.

Збережемо екологічну спадщину Києва разом!

22.12.2025

🚫 Чому заїзд транспорту на території природно-заповідного фонду заборонений — і чому це важливо?

В Україні діє чітка та однозначна норма природоохоронного законодавства:
стаття 14 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» прямо забороняє в’їзд усіх видів транспортних засобів на територію об’єктів ПЗФ, крім спеціальних служб.
Це зроблено не «для галочки», а для реального захисту природи, яка вже й так перебуває під серйозним антропогенним тиском.
Проте, попри законодавчу заборону, співробітники КП «Плесо» регулярно фіксують порушення:
🚗 автомобілі,
🏍️ мотоцикли та квадроцикли,
🚙 позашляховики.
Водії заїжджають прямо на територію заказників, і коли фахівці роблять їм зауваження — реакція часто агресивна. Люди відмовляються прибирати транспорт, переконані, що «нічого страшного не сталося».
🌱 Але насправді кожен такий заїзд — це пряме руйнування природи
Під колесами транспорту:
⁃ руйнується дерновий шар,
⁃ викорчовується або перетирається природна рослинність,
⁃ порушуються мікробіологічні процеси ґрунту,
⁃ створюються «доріжки», які надалі починають сприйматися іншими людьми як нібито дозволені.

Природні території можуть існувати і відновлюватися лише тоді, коли вплив людини мінімальний.
Будь-яке втручання — пересування транспорту, знищення рослинності, засмічення — порушує природний баланс, і екосистема починає деградувати.
Сьогодні ми бачимо мальовничу галявину чи килим природної трави.
Завтра, якщо ситуація не зміниться, на цьому місці буде:
⁃ хащі бур’янів,
⁃ витоптана земля,
⁃ або просто черговий технічний проїзд, який перетвориться на майданчик знищеної природи.

🌿 Хочеш відвідати природу — поважай її закони

Об’єкти природно-заповідного фонду створені для того, щоб:
⁃ зберегти природні екосистеми,
⁃ дати можливість побачити фрагмент живої природи в мегаполісі,
⁃ захистити рідкісні види рослин та тварин,
⁃ зберегти природу для наступних поколінь.

Тому, коли ви хочете відвідати мальовничу територію:
⁃ залишіть авто за межами заказника,
⁃ дотримуйтесь встановлених правил.
Пам’ятайте, природу легко зруйнувати. Відновити — майже неможливо.

Якщо ми хочемо, щоб ці території були нашою гордістю, ми зобов’язані дотримуватися законів — і поважати ту природу, заради якої ці закони існують.

01.12.2025

Правове регулювання та відповідальність за засмічення природоохоронних зон

Території природно-заповідного фонду створюються з метою збереження природного різноманіття. Проте, має місце парадоксальна ситуація, коли саме ці ділянки, особливо у прилеглих до приватного сектору зонах, систематично перетворюються на несанкціоновані місця накопичення сміття та відходів побуту населення.

Працівниками комунального підприємства «Плесо» на постійній основі здійснюється огляд та прибирання територій заказників і прибережних зон. Однак, результати регулярних обходів демонструють стійку тенденцію до повторного накопичення побутових та будівельних відходів. Даний факт викликає глибоке занепокоєння та вимагає системного вирішення.

Фіксуються неодноразові звернення від відвідувачів: «Чому тут забруднено? Чому не проводиться прибирання?». У відповідь на це, необхідно акцентувати увагу на першопричині: джерелом засмічення є людська діяльність. Відходи не виникають самостійно, їх розміщують громадяни, які згодом висловлюють претензії чи подають скарги, виходячи з хибного переконання, що обов’язок з ліквідації повністю покладається на комунальні служби. Критично важливим є усвідомлення: доки не буде прийнято особисту відповідальність кожною людиною, чистота природних територій залишатиметься під загрозою.

Згідно зі статтею 46 Закону України «Про охорону земель», забороняється несанкціоноване скидання та розміщення відходів на землях природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, а також у межах водоохоронних зон. Стаття 239 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає застосування фінансових санкцій (штрафів) за порушення правил благоустрою — від 340 до 1360 гривень для фізичних осіб.

Екологічна свідомість є запорукою збереження довкілля. Вона передбачає не лише недопущення залишення сміття, але й активну громадянську позицію щодо реагування на факти порушення. У випадку виявлення скидання побутового чи будівельного сміття у природоохоронній зоні, громадяни мають право ініціювати дії:
• Виклик правоохоронних органів (Поліції).
• Фіксація порушення за допомогою технічних засобів (відео-, фотофіксація).

Закликаємо робити таких порушників публічно відомими, оскільки їхні дії кваліфікуються як злочин проти навколишнього природного середовища.

Ми переконані, що лише спільна та консолідована діяльність — громади, комунальних служб та особисто кожного мешканця — дозволить забезпечити та підтримати чистоту природних територій. Джерелом забруднення є людина, і лише людина має потенціал це припинити.

17.11.2025

Чому охоронні знаки — це не просто метал і фарба, а наш спільний щит

Охоронні знаки на об’єктах природно-заповідного фонду — це не просто таблички. Це нагадування кожному: “Тут природа під охороною. Тут зупинись.”
Саме вони позначають межі заказників, заповідних урочищ і пам’яток природи, допомагають уникати порушень і зберігати довкілля.

Постійно під час наших обстежень об’єктів ПЗФ ми чуємо від людей слушні слова:
“А чому тут немає знака? Ми ж навіть не знали, що це заказник!”
Ми повністю погоджуємось — знак справді потрібен.
Але його встановлення — це не просто «прибити табличку».

Спочатку об’єкт місцевого значення оголошується рішенням органу місцевого самоврядування (на території м. Києва – Київською міською радою) і передається під охорону підприємству. Після цього, розробляється землевпорядна документація, яка визначає межі ПЗФ. І лише після цього виготовляються та встановлюються знаки — за єдиним державним стандартом. Зазначені роботи потребують значних фінансових та людських ресурсів.

Цього року КП «Плесо» встановило охоронні знаки на п’яти об’єктах природно-заповідного фонду. На жаль, уже через три місяці знаки з двох об’єктів були викрадені. Ці акти крадіжки не лише завдають шкоди комунальному майну, але й прямо підривають зусилля із захисту природи, оскільки відсутність знаку унеможливлює належне інформування громадськості про межі та особливий статус заповідної території. Тож перш

Перш ніж стверджувати, що статус об’єкта не був відомий через відсутність знаків, важливо пам’ятати, що знаки часто зникають саме через неправомірні дії. Крадіжка або пошкодження охоронного знаку є вагомим правопорушенням, яке підриває зусилля із захисту природно-заповідного фонду. Крадіжка комунального майна регулюється Кримінальним кодексом України (стаття 185), що передбачає як адміністративну так кримінальну відповідальність.
Кожен такий вчинок — це крок до погіршення чистого повітря, яким ми хочемо дихати.

Закликаємо бути відповідальними за збереження нашої спільної природи!

03.11.2025

Озеро Вербне — природа потребує не господарів, а союзників

📍 м. Київ, Оболонський район
Іхтіолого-ботанічний заказник місцевого значення

Озеро Вербне — це іхтіолого-ботанічний заказник місцевого значення, створений у ще у 1994 році з метою збереження рідкісних видів риб і водної рослинності. Це одна з небагатьох водойм Києва, де ще зберігається баланс між природою та впливом людини. Територія заказника належить до природно-заповідного фонду (ПЗФ) України й перебуває під охороною держави.

На території заказника заборонено будь-яку діяльність, яка може завдати шкоди природному поширенню рослин та тварин — зокрема, рибальство, вирубування, випалювання прибережної рослинності, засмічення, розведення вогнищ, організацію стихійних пляжів або паркувальних майданчиків.

Незважаючи на інформаційні знаки, які встановлені навколо озера, спеціалісти КП «Плесо» регулярно фіксують порушення природоохоронного режиму. На берегах озера постійно перебувають рибалки, які ігнорують заборону, що є порушенням вимог режиму територій та об’єктів природно-заповідного фонду.

На зауваження працівників підприємства громадяни зазвичай відповідають:

«Я тут рибалю 20 років… » або «Я вперше про це чую… »

Інформація про те що це не просто водойма, а охоронна територія – заказник, і вилов риби тут заборонено – сприймається як жарт. Однак закони природи — не менш важливі, ніж правила дорожнього руху. Порушуючи їх, ми нищимо середовище, яке не здатне себе захистити.

Під час одного з останніх обстежень, спеціалісти КП «Плесо» фіксували випадок, коли місцева жителька вирубувала очерет вздовж берегової лінії, що є порушенням вимог режиму територій та об’єктів природно-заповідного фонду, та тягне за собою адміністративне правопорушення і карається відповідним штрафом згідно із чинним законодавством. На зауваження про те, що це заказник, і така діяльність заборонена законом, жінка не розгубилась та з натхненням пояснила:

— «Ми хочемо зробити тут пляж. Щоб діти мали де гратись. І ви маєте нам допомогти!»

Ми, звісно, намагалися пояснити, що заказники створені для збереження дикої природи, а не для «покращення умов» під уявні стандарти комфорту. На що почули безапеляційне:

— «Заповідники створені для людей. Я тут живу, і я буду тут робити, що вважаю за потрібне»

Такі випадки свідчать, що людина вважає, що природа — її власність, і вона перестає бачити межу. Очерет для неї — не екосистема, а “зайва трава”. Птах — не частина балансу, а “шумний сусід”. Озеро — не жива структура, а “місце для шашликів”.
Крім того на Вербному є обладнана зона для купання, з кабінками для переодягання, зручними входами у воду. Але це не скасовує вимоги дотримання відпочиваючими природоохоронного режиму навколо озера.

І говорячи прямо: Заповідники створені не для людей. Вони створені для збереження природи.

Це — простір, де людина має поводитися не як господар, а як гість із повагою й турботою. Бо саме тут — у заростях комиша, очерету, на спокійній воді, у тіні верб — виживає те, що ще лишилося живим поруч із нами. Природа не створена для нашої зручності. Вона існує не «завдяки нам», а незважаючи на нас.

Окрема проблема — сміття, яке залишають після себе відвідувачі. Ми постійно, при оглядах об’єктів природно-заповідного фонду, і даного зокрема, чуємо слушне зауваження — «Дивіться, скільки тут сміття! І чому ви нічого не робите?»

Фахівці КП «Плесо» постійно прибирають це озеро, і кількість відходів шокує навіть досвідчених працівників. Але основне питання не в тому, хто прибирає, а в тому, хто смітить.

Нажаль, у масовій свідомості людей існує дивна логіка: «я прийду, насмічу, а комунальна служба прибере». Однак сміття не з’являється нізвідки. Його залишає саме людина — мешканець, відпочивальник, гість. Складається враження, що КП «Плесо», або інша комунальна служба, має чергувати в кожному кутку міста, аби миттєво забрати недопалок або стаканчик з-під кави. Але в нас не армія співробітників. І не бездонні бюджети. Ми намагаємося тримати цей живий простір у порядку, але поки кожен із нас не усвідомить: ти не просто гість у природі — ти частина відповідальності за неї — нічого не зміниться.

Адже коли ви прибираєте — ви прибираєте за собою. А не «допомагаєте комунальникам». Ви повертаєте природі те, що у неї відібрали.

Варто зауважити, що відповідно до законодавства засмічення прибережних зон карається відповідним штрафом.

На прикладі озера Вербне відображається наше ставлення до природи загалом. Відсутність поваги, розуміння й базової екологічної культури — це проблема не одного об’єкта, а міста в цілому. І якщо ми хочемо, щоб наші діти дихали чистим повітрям, бачили латаття на озерах і слухали спів водяних птахів, нам слід змінити риторику — і дбати про природний простір, який ми зобов’язані зберегти. Природа не просить багато. Вона просто хоче, щоб ми згадали, що ми — не її господарі. Ми — її частина.

Тому просимо мешканців та гостей міста:

не залишати після себе сміття;
не знищувати прибережну рослинність;
не здійснювати вилов риби в межах заказника;
робити зауваження тим, хто порушує природоохоронний режим об’єктів природно-заповідного фонду (при потребі дзвонити 102)

16.10.2025