«ПАНДЕМІЯ» УТОПЛЕНЬ, яку людству ще належить подолати
Над матеріалом працювали: Богдан Богдан, Євген Кобан, Марія Кравченко та Аліна Корінь.
Декілька фактів про утоплення та запобігання ним:
- Щогодини у світі внаслідок утоплення гине від 26 до 42 людей.
- Смертність від утоплення складає більше половини смертності від малярії.
- Утоплення входить до п’яти перших причин смерті у віці 1 – 14 років у 48 із 85 країн світу (зокрема, в Україні, Італії та США).
- У квітні 2021 року Генеральна Асамблея ООН постановила проголосити 25 липня Всесвітнім днем превенції утоплень та запропонувала відзначати його щорічно.
- За один літній місяць в Україні тоне більше людей, ніж в Австралії протягом року.
- Перший в Австралії національний план з безпеки на воді був оприлюднений ще у 1998 році.
- На офіційних муніципальних пляжах Києва у літньому сезоні 2021 року не загинула жодна людина.
- Протягом купального сезону 2021 року в Києві було врятовано 88 відпочивальників. З них 33 купались у стані алкогольного сп’яніння.
- У літній період лайфгарди Kyiv Lifeguard Service щотижня здійснюють на столичних пляжах до 3 000 заборон розпивання алкоголю.
- У Литві штраф за купання у нетверезому стані може сягати 900 євро.
Цей матеріал покликаний допомогти суспільству усвідомити масштаби проблеми утоплень у розрізі поточної ситуації в Україні та світі. Інформація стане також у нагоді всім, хто має повноваження ініціювати запозичення Україною міжнародного досвіду на загальнодержавному, регіональному і місцевому рівнях. Спецпроєкт містить найбільш актуальні дані офіційної статистики, а також стислий огляд деяких рішень, запроваджених в інших країнах. Розраховуємо, що наведені відомості спонукають багатьох зробити свій внесок у підвищення рівня безпеки людей на водних об’єктах України.
Статистика
48 осіб загинуло на водоймах міста Києва протягом травня – вересня 2021 року (дані Державної служби України з надзвичайних ситуацій). Водночас, у літньому сезоні 2021 року лайфгарди Kyiv Lifeguard Service КП «Плесо» врятували у столиці України 88 людей, з них 27 дітей. Тридцять троє врятованих дорослих купались у стані алкогольного сп’яніння.
З метою профілактики утоплень протягом літнього сезону лайфгардами Kyiv Lifeguard Service здійснюється до 3 000 заборон алкоголю на столичних пляжах щотижня. За період літнього сезону 2021 року таких заборон було понад 14 тисяч. Також протягом сезону лайфгарди не пустили у воду 2 228 нетверезих відпочивальників. Адже філософія роботи лайфгардів ґрунтується саме на запобіганні нещасним випадкам.
Окрім того, фахівці КП «Плесо» неодноразово наголошували, що поняття «пляж» не тотожне поняттю «піщаний берег». На вебсайті підприємства розміщено публікацію роз’яснювального характеру «16 причин надавати перевагу офіційним пляжам (+ ІНФОГРАФІКА)», яка містить вичерпну інформацію про небезпечність так званих «диких» пляжів і переваги офіційних муніципальних локацій з точки зору безпеки та комфорту.
«В межах акваторій офіційних пляжів Києва протягом купального сезону 2021 року не сталось жодного смертельного утоплення», – каже начальник відділу з організації безпеки та супроводження лайфсевінг-програм на об’єктах водної рекреації КП «Плесо» Олександр Лешенок.
За словами Олександра, офіційний пляж відрізняється від «дикого», передусім, наявністю інфраструктури та сезонних рятувальних постів. 26 таких постів функціонували цього літа у Києві. Понад 100 лайфгардів щоденно вели візуальне спостереження за відпочивальниками та здійснювали інші превентивні заходи. Все це дозволило повністю уникнути нещасних випадків.
В умовах мегаполісу популяризація і виховання безпечної та культурної рекреації на воді відіграє важливу роль. Тому КП «Плесо» не лише вживає якомога більше заходів для розвитку в Києві мережі сучасних муніципальних пляжів, а і приділяє значну увагу роз’яснювальній роботі з їх відвідувачами та проведенню освітніх заходів для дітей з основ безпеки життєдіяльності на водних об’єктах.
Водночас, важливо акцентувати увагу на тому, що проблема утоплень має загальнодержавний характер і притаманна не лише для України.
Так, за наявною у ДСНС інформацією у період з січня по вересень 2021 року на водних об’єктах України загинуло 1 169 осіб, з них 106 – діти. Понад 300 людей потонули тільки протягом липня. У Центрі громадського здоров’я МОЗ України підкреслюють, що утоплення є провідною причиною смерті серед хлопчиків віком від 5 до 14 років. Від 25% до 50% смертельних випадків під час відпочинку дітей і дорослих на воді пов’язані з вживанням алкогольних напоїв. Тож стан алкогольного чи наркотичного сп’яніння є одним із найбільш суттєвих факторів ризику.
Така статистика означає, що ще кілька сотень дітей та дорослих загинуть на воді протягом найближчих років, якщо превенцію утоплень в Україні не вивести на якісно новий рівень. Тому нижче розповідається про алгоритми, впровадження яких допомогло б запобігти таким майбутнім трагедіям.
І хоча багатьом країнам вдається досить успішно скорочувати кількість випадків загибелі людей, планетарна тенденція і надалі демонструє «пандемічний» характер утоплень. Кількість людських втрат підтверджує неприпустимість ігнорування проблеми. Згідно з інформацією Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) утоплення є третьою поширеною причиною смерті від ненавмисних травм у світі – на нього припадає 7% усіх випадків смерті, пов’язаних із травмами. За різними оцінками ВООЗ, внаслідок утоплення щорічно гине від 236 000 до 372 000 людей. Це від 26 до 42 людей щогодини. Таким чином, утоплення є однією з основних проблем охорони здоров’я в світі.
На інтернет-ресурсі www.worldlifeexpectancy.com з посиланням на дані ВООЗ за 2018 рік, оприлюднено статистику смертності внаслідок утоплень у 183 країнах світу. При підготовці даних враховано випадки утоплень в природних водоймах, в басейнах, а також інші, у тому числі неуточнені випадки (згідно з кодами W65 – W74 Міжнародної класифікації хвороб десятого перегляду – МКХ-10).
Україна входить до переліку держав з високим (але не найвищим) рівнем смертності: 5,85 смертельних утоплень на 100 000 осіб. Смертність в Україні майже не відрізняється від смертності в Ємені (5,99 на 100 тис. осіб) і у Танзанії (5,81 на 100 тис. осіб). Для порівняння, аналогічний показник вдвічі менший у Бразилії, втричі менший у Гватемалі та Єгипті, вчетверо менший у Туреччині та США і у сім разів менший в Австралії та Канаді.
Окрім того, утоплення без летальних наслідків призводять до інвалідності через пошкодження мозку та катастрофічні неврологічні порушення. У 2015 році було оприлюднене дослідження смертності та захворюваності дітей і підлітків від утоплень у штаті Квінсленд, Австралія. Його результати свідчать, що у віці від 0 до 19 років на кожне смертельне утоплення припадає дев’ять госпіталізацій після несмертельного утоплення. Діти, які виживають, часто мають наслідки на все життя.
У 2014 році ВООЗ оприлюднила «Глобальну доповідь про утоплення: запобігти провідній причині смерті», у якій зазначено, зокрема, такі факти:
- смертність від утоплення складає майже дві третини від смертності внаслідок недостатнього харчування і значно більше половини смертності від малярії;
- у чоловіків ймовірність потонути вдвічі більша, ніж у жінок (ризикована поведінка, у тому числі вживання алкогольних напоїв біля води, наражає на небезпеку підлітків та дорослих);
- у глобальному масштабі більше половини потонулих молодше 25 років;
- утоплення є однією з 10 головних причин смерті у віці від 1 до 24 років;
- утоплення входить до п’яти перших причин смерті у віці 1 – 14 років у 48 із 85 країн (разом з Україною до цього невтішного переліку потрапили такі країни як Австралія, США, Російська Федерація та Італія);
- економічна вартість втрачених життів складно піддається кількісній оцінці, але на національному рівні для Австралії, Канади та Сполучених Штатів Америки оцінка коливається від 85 млн до 4,1 млрд доларів США на рік.
Хоча оприлюднені цифри є більш ніж інформативними, у ВООЗ визнають, що через особливості класифікації випадків смерті проблема утоплень в світі не відображається в істинних масштабах. Наразі із статистичних даних виключаються умисні утоплення (наприклад, самогубства і вбивства), а також випадки смерті від утоплення в результаті повеней і нещасних випадків на водному транспорті. Крім того, дані про несмертельні утоплення і спричинені ними травми та пожиттєву інвалідність, зазвичай не збираються.
При цьому на відміну від інших проблем охорони здоров’я, широка профілактика утоплень не проводиться. Хоча для запобігання таким випадкам необхідно робити набагато більше. З огляду на це, урядам слід надати пріоритетний характер профілактиці утоплення.
Рекомендації ВООЗ
У 2017 році на основі вищезазначеної доповіді було видано практичне керівництво «Попередження випадків утоплень», у якому ВООЗ деталізує рекомендації, як здійснювати заходи для попередження трагічних випадків.
Серед іншого, ВООЗ рекомендує забезпечити навчання дітей шкільного віку базовим навичкам плавання і безпечної поведінки на воді, а також розробити національний план забезпечення безпеки на воді. Такий план (стратегія, політика) може бути спрямований або на вирішення проблеми утоплення в цілому, або на окремий її аспект (наприклад, утоплення в басейнах).
Наголошується, що порятунок і реанімація мають обмежений вплив на скорочення показників смертності і захворюваності в результаті утоплення. Використання ресурсів для попередження випадків утоплення є більш ефективним заходом з точки зору витрат.
Важливе значення для профілактики утоплень мають кампанії з підвищення рівня поінформованості населення і зміни моделей поведінки. Бо часто населення навіть не знає про те, що проблема носить серйозний характер.
У практичному керівництві ВООЗ також звертає увагу читачів на дані досліджень, проведених у США і австралійському штаті Вікторія. Згідно з ними, у країнах з високим рівнем доходів використання рятувальних жилетів під час прогулянок на човнах може скоротити число випадків смерті від утоплення мінімум вдвічі. Важливо, щоб на прогулянкових суднах було обов’язковим носіння жилетів всіма особами на борту на протязі всієї поїздки.
Серед соціально-культурних чинників, які слугують причиною недостатнього або нерегулярного використання рятувальних жилетів: низький рівень сприйняття ризику утоплення (особливо у спокійній обстановці); відчуття, що рятувальні жилети є незручними і непривабливими; переконаність у тому, що носіння жилетів вказує на недосвідченість або невміння плавати. Вказані фактори можуть бути усунуті шляхом навчання.
Цей переклад на українську мову не був виконаний Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ) і ВООЗ не несе відповідальності за його зміст або точність. Автентичним і справжнім виданням є оригінальне видання англійською мовою [Preventing drowning: an implementation guide. Geneva: World Health Organization; 2017].
Глобальні ініціативи та досвід деяких країн
Приклад № 1: Резолюція Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй.
28 квітня 2021 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію A/RES/75/273, у якій постановила проголосити 25 липня Всесвітнім днем превенції утоплень та запропонувала відзначати його щорічно шляхом проведення освітніх та інших заходів і обміну знаннями.
В ООН підкреслюють важливість підвищення обізнаності про необхідність термінових заходів щодо підвищення безпеки на воді.
Більше того, ВООЗ розробила керівництво для організацій, яке покликане допомогти спланувати заходи з відзначення Всесвітнього дня превенції утоплень. У цій брошурі утоплення називають «епідемією смертей, яким можна запобігти».
Гасло Всесвітнього дня превенції утоплень у 2021 році: «Кожен може потонути, але ніхто не повинен».
У вищезгаданій Резолюції також наголошується, що утоплення є проблемою соціальної нерівності, яка більшою мірою зачіпає дітей і підлітків у сільських районах.
«За останнє десятиліття утоплення стало причиною понад 2,5 мільйона смертей, яким можна було запобігти, але при цьому даній проблемі в цілому не приділяється тієї уваги, якої вона заслуговує виходячи з її наслідків», – сказано в документі.
Генеральна Асамблея ООН закликала всі держави-члени розглянути можливість вжиття таких заходів:
- призначити національного координатора з превенції утоплень;
- розробити національний план запобігання утопленням з переліком цілей, які піддаються вимірюванню (такий план може бути складовою ширших національних планів, стратегій чи програм в області охорони здоров’я);
- розробити програми щодо запобігання утопленням відповідно до рекомендацій ВООЗ;
- забезпечити прийняття і ефективне застосування законів про безпеку на воді у всіх відповідних секторах, де це доречно;
- сприяти проведенню кампаній з інформування громадськості та зі зміни поведінки з метою превенції утоплень;
- підтримувати міжнародне співробітництво шляхом обміну досвідом і кращими практиками;
- розглянути можливість включення до шкільних програм уроків з правил безпечної поведінки на воді, плавання і надання першої допомоги відповідно до встановлених в державі-члені норм системи освіти.
Зазначені ініціативи ООН слід використовувати як інформаційний привід, привертаючи увагу до глобального, національного та місцевого масштабів утоплень, аби суспільний резонанс став поштовхом для активізації роботи над усуненням факторів ризику. До речі, Постійне представництво України при ООН повідомило, що Україна стала співавтором вказаної Резолюції.
Приклад № 2: національні та місцеві плани профілактики утоплень.
Чимало країн вже не перший рік практикують прийняття власних програмних документів, які багато в чому можуть стати прикладом для наслідування іншими державами.
З 1998 року в Австралії приймались національні плани з безпеки на воді. Потім ухвалювались 3 стратегії, які діяли протягом 2008 – 2011, 2012 – 2015 та 2016 – 2020 років. Четверта австралійська стратегія безпеки на воді до 2030 року була представлена у Парламенті Австралії 25 березня 2021 року. До її розробки були залучені представники ВООЗ, а також фахівці з Великої Британії, Нової Зеландії і Таїланду.
Організатор Австралійської ради з безпеки на воді Джастін Скарр (Justin Scarr) зазначив, що попередня стратегія довела свою ефективність. Зокрема, утоплення дітей у віці до 4 років скорочуються на 50%. Але показник смертельних утоплень (понад 280 людей щороку) залишається «неприпустимо високим».
І хоча він є одним із найнижчих у світі, кожне утоплення – це трагедія, якій можна запобігти. Тому у новій стратегії закріплено ключове прагнення – зменшити кількість утоплень на 50% до 2030 року.
Стратегією передбачені доволі специфічні напрямки діяльності, такі як:
– проведення на місцевому рівні оцінки ризиків на річках та озерах для кращого розуміння природних небезпек: сильні течії, слизькі береги або береги, що обсипаються;
– вивчення доцільності створення на річках та озерах, де існують фактори підвищеного ризику, пунктів екстреної допомоги, укомплектованих аварійно-рятувальним обладнанням та супутниковими телефонами;
– вирішення проблем психічного здоров’я лайфгардів;
– створення систем, які вимірюють рівень зносу рятувальних жилетів;
– дослідження усіх факторів утоплень, пов’язаних з алкоголем та наркотиками, включаючи вплив однолітків;
– дослідження зв’язків між рекламою алкоголю та ризикованою поведінкою біля води;
– збільшення проведення дихального аналізу серед користувачів човнів на всіх водоймах;
– створення безалкогольних зон на локаціях підвищеного ризику.
Загальний об’єм Австралійської стратегії з безпеки на воді до 2030 року – 60 сторінок.
У травні 2021 року вийшло в світ вже восьме видання Канадського плану превенції утоплень. Серед дотичних до розробки документа стейкхолдерів – Канадський дослідницький центр превенції утоплень.
«Усім канадцям необхідні базові навички плавання. Це повинно бути частиною нашої системи охорони здоров'я», – наголосив у передмові доктор медицини, голова Канадської коаліції з превенції утоплень Стефан Бірман (Stephen B. Beerman).
Особливістю плану є те, що у ньому прописана необхідність вивчення впливу на випадки утоплень змін клімату. Так, стоншення льоду у Північній Канаді робить більш ризикованим використання снігоходів у непередбачуваних льодових умовах. Йдеться також і про необхідність проведення додаткових досліджень поведінки чоловіків у воді, на воді та поруч з нею, включаючи зимову риболовлю, вживання алкоголю (час доби, учасники, локація тощо), катання на човнах поодинці і так далі.
Згідно з представленою у плані інфографікою, 34% пов’язаних з водою смертельних випадків у Канаді стались на озерах та ставках, 29% випадків – на річках. І лише 7% в океані. Закономірним є той факт, що під наглядом лайфгардів трапилось менше 1% утоплень. Поглиблений аналіз наочно демонструє, що ризик утоплення під час катання на моторному човні набагато вищий, ніж під час катання на каное або каяках. Причиною 79% нещасних випадків під час катання на човнах вважається те, що загиблі не носили індивідуальні засоби порятунку на воді (personal floatation device, PFD) на кшталт рятувальних жилетів. Наведена у інфографіці статистика ґрунтується на даних, отриманих від головних коронерів або судово-медичних експертів по кожній провінції.
Проаналізувавши прогалини у канадському законодавстві, розробники плану наполягають на необхідності встановлення обов’язкового носіння схвалених PFD або рятувальних жилетів на малих суднах людьми усіх вікових категорій.
Планується також створення доступної для громадськості онлайн-карти фатальних випадків. Визначення районів підвищеного ризику дозволить місцевим громадам та органам влади вживати сфокусованих заходів для запобігання утопленням.
«Особисті дії + дії громад + дослідження + державна політика та законодавство = ефективна, багаторівнева стратегія превенції утоплень для Канади». Так автори плану узагальнюють своє бачення взаємодії та втілення прогресивних підходів.
Стратегія запобігання утопленням Сполученого Королівства на 2016 – 2026 роки імплементується Національним форумом з безпеки на воді. У Великій Британії це перша така стратегія. Документ був розроблений з огляду на рекомендації ВООЗ, викладені в «Глобальній доповіді про утоплення». Одним з пріоритетних завдань стратегії є створення можливостей для кожної дитини навчитися плавати і отримати освіту з безпеки на воді у початковій школі.
При цьому у Королівській спільноті по запобіганню нещасним випадкам вважають, що з моменту запуску стратегії в 2016 році було досягнуто великих успіхів у скороченні числа смертельних випадків, пов’язаних з водою. Але попереду ще є багато роботи, оскільки протягом 2020 року у Великій Британії зафіксовано 254 випадкових утоплення.
Подібна стратегія діяла також у Новій Зеландії, а наразі розробляється проєкт наступної стратегії, реалізацію якої планується здійснити до 2025 року.
План профілактики утоплень застосовується і на Фліппінах. Причому у навчальному закладі «Philippine Life Saving», так само як і у ВООЗ, смертельні утоплення порівнюють з епідемією та підкреслюють, що утоплення потребує «вакцинації».
У Плані попередження випадків утоплення та забезпечення безпеки на воді Шрі-Ланки увага приділена не лише скороченню випадків утоплень, але і розвитку туризму, використанню природних ресурсів та розширенню можливостей працевлаштування. Здійсненням плану керувала відповідна національна рада.
В’єтнам і Таїланд розробили спеціальні Плани з попередження випадків утоплення дітей. У В’єтнамі такий план затверджувала міжвідомча робоча група, утворена Міністерством праці, інвалідів та соціального забезпечення. Реалізацією відповідного плану в Таїланді керувало Міністерство охорони здоров’я.
Окрім національних існують і місцеві стратегії з профілактики утоплень. Наприклад, стратегія австралійського штату Вікторія і аналогічний документ канадської провінції Манітоба, яка має на своїй території безліч річок та ставків і відома як «Земля 100 000 озер».
У нашій країні є чинним Закон «Про національну безпеку України», яким передбачено розробку Стратегії громадської безпеки та цивільного захисту. Цей документ довгострокового (понад п’ять років) планування розробляється Міністерством внутрішніх справ після затвердження Стратегії національної безпеки України (затверджена 14 вересня 2020 року), схвалюється Радою національної безпеки і оборони та затверджується указом Президента України.
Стратегія визначає загрози національній безпеці у сферах громадської безпеки і цивільного захисту та шляхи досягнення цілей і реалізації пріоритетів державної політики у цих сферах. Стратегія громадської безпеки та цивільного захисту України є основою для розроблення галузевих стратегій і концепцій та державних цільових програм.
Станом на серпень 2021 року проєкт зазначеної Стратегії проходив процедуру доопрацювання, після чого його планують винести на розгляд РНБО. Розміщена на порталі МВС редакція проєкту Стратегії містить, у тому числі, стратегічну ціль «Підвищення авіаційних та водних спроможностей сил громадської безпеки та цивільного захисту». Одним із завдань з реалізації вказаної цілі є отримання та введення в експлуатацію нового та модернізація наявного корабельно-катерного складу, розвиток спроможностей цієї складової сил громадської безпеки з метою забезпечення реагування в будь-якій точці України в максимально стислий строк.
Водночас, в Україні відсутній аналог австралійського, канадського чи британського документа з профілактики утоплень, у якому вказувались би конкретні цілі, дії та строки їх виконання. Але наведена законодавча база може стати основою для адаптації накопиченого світовою спільнотою досвіду та його використання (а можливо і удосконалення) в українській практиці.
Приклад № 3: штрафи за купання у стані сп’яніння.
З 2018 року у Литовській Республіці набрало чинності законодавство, яке забороняє купання у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння. За такий проступок особі загрожує штраф від 100 до 300 євро. А за повторне вчинення порушення – до 900 євро. Варто зауважити, що в Литві показник смертності від утоплень не набагато більший, ніж в Україні і становить близько 6 смертельних випадків на 100 тис. осіб.
Натомість, в Україні згідно зі статтею 178 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається розпивання пива, алкогольних, слабоалкогольних напоїв у заборонених законом місцях або поява у громадських місцях у п’яному вигляді. Стаття передбачає одне з таких стягнень: попередження, штраф від 17 до 136 гривень, громадські/виправні роботи, адміністративний арешт.
Таке правове регулювання хоч і відрізняється від спеціальної литовської норми, тим не менш дає можливість лайфгардам та поліції припиняти розпивання алкоголю на територіях пляжів. Вище у статті було згадано про 14 тисяч таких заборон на київських пляжах протягом сезону та більше 2 200 нетверезих людей, яких лайфгарди не пустили у воду. І це лише у Києві в межах зон відповідальності сезонних рятувальних постів. Тому, з огляду на масовість такої поведінки, запровадження в українському законодавстві адміністративної відповідальності за купання у нетверезому стані було б цілком доречним.
Висновки
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Поряд із цим треба розуміти, що за один літній місяць в Україні тоне більше людей, ніж протягом року в Австралії (у якій, до речі, налічується близько 12 000 пляжів).
Підсумовуючи описані факти, можна стверджувати, що превенція утоплень не повинна обмежуватися зонами відповідальності рятувальних постів на пляжах і періодичними роз’яснювально-інформаційними кампаніями. Формування та реалізація політики у сфері запобігання утопленням – це глибинна міжгалузева реформа. А також – злагоджена самовіддана робота багатьох професіоналів, яка має здійснюватись на постійній основі.
Які першочергові кроки необхідно здійснити зараз і негайно, аби в недалекому майбутньому Україна увійшла до переліку держав з низьким рівнем смертності внаслідок утоплень? Наскільки реалістичною і досяжною може бути мета скоротити кількість утоплень в Україні хоча б удвічі, скажімо, до 2030 року? Які системні рішення стануть для українців рятівною «вакциною» від таких нещасних випадків? Коли в Україні з’явиться власний національний план з безпеки на воді? Чи потрібен у нашій державі координатор, який нестиме персональну відповідальність за ефективність впровадження заходів у сфері запобігання утопленням?
Чим швидше будуть отримані відповіді на ці питання, тим більше життів, у тому числі дитячих, вдасться зберегти.
